Авторки підкреслюють, що російська пропаганда не тільки виправдовує воєнні злочини, але й є ключовим елементом у розпалюванні та підтримці конфлікту. Вони наводять паралелі між сучасними подіями в Україні та випадком Фелісьяна Кабуги, одного з організаторів геноциду в Руанді, якого судили в Гаазі за його роль у створенні пропагандистської радіостанції, що закликала до насильства.

Христина Хук і Анна Вишнякова стверджують, що світова спільнота не може залишатися байдужою до небезпеки, яку несе російська пропаганда. Вони закликають до створення нових юридичних механізмів, які зможуть ефективно реагувати на сучасні форми дезінформації, включаючи соціальні медіа, відеоігри та навіть діпфейки. Авторки вважають, що для забезпечення справедливості необхідно виносити міжнародні ордери на арешт та активізувати судові процеси у цьому напрямку.

На завершення статті авторки наголошують на важливості міжнародної співпраці для запобігання подальшим конфліктам, які можуть бути розпалені пропагандою. Вони підкреслюють, що руйнівна сила слів, яка стоїть за діями, не повинна залишатися безкарною, і закликають до негайних дій для захисту постраждалих і попередження нових злочинів.

‍